Если кто и спасет душу, то только живя
в Православной Вере, ибо нет иной Веры, лучшей,
чем наша чистая и святая Вера Православная

Завещание Преподобного Феодосия Печерского

          
  ЧТО, ГДЕ, КОГДА
 
Главная страница
 Мыслью по древу
Закрома
 Было и теперь
 МУВ
Братство-org
Доска пошани 
Словник 

 Лира
ДетДом
[Sic!]  
TZAR
Глаголы 
Синоптики
ГостьБУХ
Сусеки
mrПостмэн 
 

Поиск

 
Искомое.ru
 






Причал - каталог сайтов, христианское творчество



Наша кнопка:


Код:
<a href="http://bratstvo.kiev.ua"> <img src="http://bratstvo.kiev.ua/knopka.gif" border=0 width=88 height=31></a>

ЛИРА

СЛОВО К ТОНКИМ ЦЕНИТЕЛЯМ ИСКУССТВА

Мудрое восточное изречение гласит: "Если не знаешь стихов, стоишь как перед каменной стеной". У нашего Братства есть, к счастью, шанс это великое китайское сооружение преодолеть - сегодня честь имеем Вам представить поэтических соБРАТЬЕВ, познакомьтесь:

Нина Цуканова-Гринько (Ladies first!) и Владимир Сорокин.
Нина Цуканова-Гринько

Знаете, они такие разные…

Она - справжня українка, полная энергии и веселья, похожая на большую юную девочку с бантом, рядом с которой вопрос, - а сколько Вам лет? - наверное, и в голову не взбредет.

Он - истинный сын своего народа россов (и что цікаво, родиться умудрился в тот же день, что и Владимир Путин), с извечно сквозящей во взгляде грустью, из чего следует вывод: вопросы типа: "Кто виноват?" и "Что делать?" его не покидают.
Владимир Сорокин

Знаете, у них много общего. Например, по двое детей - по сыну и дочке. И родителей имеют - плоть от плоти крестьян, не покидавших своих хат и изб, наверно, сотни лет. И писать стихи начали в школе, а, что удивительно, оба - с пародий на одноклассников…. И работать им пришлось на нелюбимых и скучных, монотонных работах: Нине в производстве радиоприборов, а Володе - в техническом контроле нефте- и газопроводов.

Но, "служение муз не терпит суеты" а душа поэта - птица, и в клетке ей никак не ужиться. Бились наши птички, бились неоднократно - поступить в "литературный", и, добившись своего, летают теперь в синем небе на крыльях своих фантазий.

Чем еще пришлось им заниматься в своей жизни? Нина рожала и воспитывала детей, и вообще вела себя как настоящая женщина, успев при этом поработать во всех возможных редакциях - газет, радио и телевидения. Володя же проявлял себя настоящим героем: охранял советско-китайскую границу, плавал по морям-океанам, и даже оказывал братскую помощь друзьям-вьетнамцам.

Знаете, может, сегодня, они пока еще не так известны, как АС Пушкин и Лина Костенко, но можете нам поверить, что

ОНИ САМЫЕ, что ни есть, НАСТОЯЩИЕ ПОЭТЫ.

А значит: НАДЕЛЕНЫ ДАРОМ БОЖИИМ - ПРОЗРЕВАТЬ ТО, ЧТО СКРЫТО ОТ ДРУГИХ. Ведь каждый ПОЭТ - немножко ПРОРОК.

А еще - они как будто две разделенные половинки ДУШИ -

ИНЬ и ЯН ОДНОГО (от мало- до велико-русского) НАРОДА.

Очевидно, не случайно четыре цифры их киевских телефонов совпадают, за исключением первых, - живут они по разным берегам Днепра.

Так что, "ЧИТАЙТЕ,

(и не) ЗАВИДУЙТЕ…"

БРАТ МАТВЕЙ

 Голоса поэтов
(формат CVF, прослушивается с помощью плеера, вложенного в архив)

 



* * *
Відходила епоха
Ногами уперед
Прямісінько до Бога,
На звалища - портрет.
Ми стверджуєм, що сталось
Це так, як трактував
Всесильний Нострадамус
Тоді, коли писав.
Центурії й катрени,
Читаючи зірки,
Виходили на сцену
Майбутнії віки,
Час пролітав туманом,
Являлась долі мить:
Кому яка настане
Пора родиться й жить.
Звершилось. Відпускає
Утомлені роки
Епоха, що минає,
І скроїли зірки.


* * *
Я все робила навпаки,
Не знаючи утоми.
Тепер замолюю гріхи,
У Божі зрю закони.


Надіюсь рани зализать.
Якщо цього не вдасться -
Не буду голосно кричать
Про втраченеє щастя.


За що покинув - не звістив
Мій милий на прощання,
Напевно іншу полюбив,
Забувши про кохання.


ДНІПРО
Блукає ніч ласкаво синя
Над покаліченим Дніпром,
Що у морях, як в домовинах,
Тече над втопленим селом.
Сидять на хвилях покойняки-
Переселенці. На дні в ряд
Стирчать замулені гілляки,
Де був колись квітучий сад.
Де трави зріли шовковисті,
Тепер пливуть малі човни,
У даль доріжечки тернисті
Встеляють сітками вони.
Дніпрові чайки-чайченята,
Води торкаючиь крилом,
Стомились болісно кричати
Понад приреченим Дніпром.
Не можуть визначити духи
Куди ж поділася земля?
Над батьківщиною - задуха,
Якісь незнанії моря.
Нема вінків, що їх дівчата
Пускали долю пошукать,
Немає чистого багаття,
Над яким радісно стрибать.
Невже ми тут, невже ми вдома?
Не можуть душі зрозуміть,
Якою стала їм відома
Країна, де щастило жить.
І серед них - Микола Гоголь
Іде над хвилями в імлі,
Не впізнає і він нічого
У чуднім славному Дніпрі,
Що вимальовував словами,
Коли писав про козаків,
Які боролись з ворогами
впродовж нескореніх віків.
Засумував нещасний геній,
Серед холодних мутних вод,
У прісне море безіменне
Зронив сльозу за свій народ.
Підняв його печаль велику
Примхливий вітер, що гуляв,
Та разом з геніями віку
Змістовність вищую шукав.
Поніс у даль печаль-питання,
Угору, Бога запитать:
Пошле він нам випробування,
Терпіти буде чи прощать.
Хто нам зарадить? Хто почує
Наші волання? Лиш глухі
Ніхто у світі не врятує,
Як не врятуємось самі.


* * *
Я до Бога простираю
Свої руки: "Боже мій!
Щиро, голосно благаю -
Мені виправить волій!"
Тільки він не поспішає,
Випровбовує, мовчить.
Може Бог не дочуває
Те, що голосно кричить?

* * *
Цинізм у кубі і фаворі
Ідей палкий максималізм
Гвалтує зверхньо і прозоро,
Щоб народивсь патриотизм.
А він не родиться, нещасний,
Не визріває у душі,
Яка готова ниць упасти
Або втікати у кущі.

* * *
Мені дарують ночі
Найдивовижні сни,
Де голоси пророчі
Говорять до семи,
Не граючись словами,
Про завтра і тоді,
Про те, що буде з нами
В житті і на суді.
Усе про себе бачу
Без фарби і прикрас.
І каюся і плачу,
Та не в останній раз.


* * *
Тисну руку, наче другу,
Переконанню тому.
Що ми зможемо наругу
Закрутити у дугу.
Що відмолимо крокляття,
Позбавляючи надій,
Мої сестроньки і браття,
За чужі гріхи і свій.
Не вдамося словоблудству,
Поговорим на духу,
Щоб не бути перед людством
З рильцем нації в пушку.
І візьмемося за руки
Та поборемо цинізм,
Щоб за наші чесні муки
В Рай пройдисвіт не проліз.

* * *
Пряма до істини дорога,
Коротка, праведна, близька.
Але одна пересторога -
вона невтоптана, гірська.


Тож крокувати - небезпечно,
А обійти - не менше бід,
Бо як підтримувати гречно,
Так і плювати будуть вслід.


* * *
Коли агонія говорить,
То розум знічено мовчить,
І випадкова не повторить
Те, що зі злобою летить.


Коли агонія говорить,
Мораль втікає за стіну,
Недоїданням себе морить,
І не себе лише одну.


Коли агонія літає
Понад країною в імлі,
Не Бога люди прославляють,
А що скопичили в собі.

* * *
Не варто, друзі, прибіднятись,
Ми не такі уже й дурні.
Нащо нам ідолам вклонятись,
Коли ми ідоли самі.
Не треба жити сподіванням,
Лише одним вчорашнім днем
Та тим оманливим чеканням,
Що от колись ми заживем.
А заживемо ми, їй Богу,
Про це нема у нас питань.
От тільки б правильну дорогу
Якийсь "сусанін" указав.
Прийшли конкретики на місце,
Зібрались, Господи, для діл
Нехай чотириста чи двісті
Патріотичних голосів,
Яки були би не лукаві -
Сміливі, наші, не чужі,
Державу так не продавали,
Неначе яблука гнилі.
Я знаю: будемо радіти -
Є Бог, є правда, є терпець,
Якому є на цьому світі
Свій час і міра, і кінець.

* * *
Секрет трагічний у тому,
Що я не вірю вже нікому.
Як можна жити так - не знаю,
Тому усім і довіряю.

ЛАВРА
Не відмивать бруднії руки -
Прощення вищого шукать
Іду на схили, на поруки
Узяти грішную благать.


Іду я злякана й невтішна:
Невже не приймуть мене. Йти
Невже мене тепер запізно
До неземної висоти?


Гримить асфальт під каблуками,
Вдесятеряються шуми,
Ворони каркають над нами,
Немов останні б'ють сурми.


А поряд ангели щебечуть - свистять травневі солов'ї,
І продають звичайні речі,
П'ють пиво майже у дворі


Святого храму. Боже! Боже!
Терпіть доводиться й Тобі!
Проходять мимо перехожі -
У храм звертають не усі.


Хода сповільнена. Спускаюсь
Від перехрестя до хреста,
Що розділив шляхи до раю
І у "присутственні" місця.


Налиті стністю цеглини
Розподіляють білий світ
На очевидний і незрімий
Багато сотень довгих лі.


Над куполами ходить промінь.
Мовчать ворони. Як завжди
Преметушливий людський гомін
Не добирається сюди.


Ми сам на сам, а наче разом
Край откровення стоїмо,
Прощення просимо. Не зразу,
Але отримаєм його.

* * *
Бог є, живий і незгасимий.
А не напевно, що живий.
Він дуже, дуже терпеливий,
Суддя і вчитель головний.


Ми їдемо до нього завжди,
Коли нам боляче в житті,
Коли шукаєм світло й правду
Задля стражденної душі.


Ми їдемо до нього ситі,
Голодні, босі їдемо,
Великі, прокляті, розбиті,
поки на світі живемо.


Прийми нас, Боже,
Боже правий,
Момент для істині настав,
А не для вигідної слави,
Яку утратиш, якщо й мав.




 
* * *
Все глубже осень входит в роль,
Взялась за лиру,
Деревьев золотую боль
Открыла миру.

В толпе потерянно стою
Безлики лица.
Кому поведать боль свою?
Кому открыться?

* * *
Приспело вернуться к истокам
Родной и далекой Руси
По мудрости сердца, по срокам,
По зову зари и росы.

Жить в ладе с природой, быть тише
Воды и пониже травы
Вселенскую музыку слышать
И знать, что святые - правы.

Отдаться любимому делу,
Служа не властям - Красоте.
Быть верным родному пределу,
Паря в золотой высоте.

Жить в хате у речки смиренной,
Сколь Бог отпустил - до креста
И видеть в лягушке - царевну.
А в рыбе - Христа.

СОБАКИ
Живу в селе. Ни ссоры и ни драки.
Покою и простору сердце радо.
Одна беда: преследуют собаки,
Но все равно иду, куда мне надо.

ШАМБАЛА
И я взошел на высоту
Блистающей горы.
Отсюда, Бога чтя, прочту
Небесные миры.

Парят со мною наравне
Лишь редкие орлы,
И в одинокой тишине
Мой голос — львиный рык.

Мне продиктует книгу Бог
И, коль не согрешу,
Среди людей, сует, тревог
Ее я напишу.

* * *
Свобода. Смута. Выстрелы. Ножи.
И снова поднял руку брат на брата,
И все труднее девственность души
Беречь среди духовного разврата.

ВАРЯГИ И ВОРЮГИ
Русь собрали варяги.
Наши дали и шири
Помнят грозные стяги
Блеск мечей, глас валькирий.

Разноликие роды
(В состоянии диком)
Превращались в народы
В государстве великом.

Лобовою атакою
Крепость - Русь не осилив,
Враг стравил нас под знаком:
!Все дозволить!" в России.

Словно леший во мраке
Нас он водит, о, други.
Русь собрали варяги
Растащили ворюги!

ХЛЕБ И КРЕСТ
Я плоть от плоти христиан,
Которых на плотах
Сплавляли бесы в океан.
Морозили во льдах.

От хат, полей, от соловьев
В Сибирь, на Соловки,
Ограбив, гнали хазяёв
Брюнеты из Чеки.

Составы столько лет битком...
В вагонах для скота.
Страдала в рубище мирском
Деревня... простота...

Ревпаравоз на Вест летел,
Крестьяновоз на Ост,
И даже сбитень жалких тел,
Был бесам в горле кость!

Этап. Тайга. Лесоповал.
Угрюм - река. Плоты.
На брёвнах дети спят вповал
И бабы и деды.

И мужики - бородачи -
Моя Святая Русь -
Лежат и спят, как на печи,
Над ними Иисус.

Голгофа россам не нова:
Всем миром крест несем.
Смололи воды - жернова
Многоголосый стон.

Кормильцы наши неспроста
Исчезли без следа
И ни могилы, ни креста,
Лишь тундра да вода.

Ты градом Китежем ушла
Под воду Свято-Русь,
Звонят твои колокола,
Я слышу и молюсь.

Во что я верю и кому?
Я верю в хлеб и крест,
Народу верю своему -
В нем святость правды есть.

Доныне бесы Русский Лес
Срубают на корню
Тайгу .. людей... пришелл "прогресс"
К Дню Гнева, Судну Дню.

Терпенье хлещет через край,
На рать зовет Господь.
Не страшнен нам вороний грай,
В нас кровь Христа и плоть.

СУСЛИК
На лапки задние встает
Среди хлебов и трав.
Свист залихватский издает
И нырь в нору! Лукав.

ЖИЗНЬ
Терпят жилища и храмы стихии тяготы.
Ранят наивное сердце зло и высокий обман.
Пики бамбука растут из расщелин пагоды.
Стебли стихов - из глубоких сердечных ран.

МОРЕ
Оно соленое, как кровь,
И горькое как власть,
Оно большое, как любовь,
И бурное, как страсть.

ВОРОН
Не МИГ, не СУ. Но дерзким летом угрожает.
Не президент, но бесконечно одинок.
Не "демократ", но чернотою устрашает.
Не из ОМОНа, но бесжалостно жесток.

БЛОК
Рассекает темноту
Месяц одиноко
Я, когда невмоготу,
Вчитываюсь в Блока.

Блок провидел крах держав,
Он жалел их судьбы
И, перо в руках держа,
Думал: "Отдохнуть бы!"

От жестоких русских зим,
От матросов мертвых.
Мы, устав, глаза слезим,
Торжествуют морды.

Сыплет, кружит белый снег,
Завывает ветер
И не нужен человек
Никому на свете.

Правда, вроде бы проста:
Вдаль идут "Двенадцать",
Но не вижу я Христа
Впереди, признаться.

Перед бурей моровой
Дай, о Русь, мне силу.
Стану болью мировой,
А потом — в могилу.

Блок восшел наверх, к Богам
По ступеням скорби.
Крона мыслей его там
В русской почве - корни.

* * *
Что в мире прекрасней
Цветения вишни?
Гудения пчел?
Пробуждения жизни?
Что в мире чудесней
Чудеснейшей Пасхи?
Воскрес наш Христос, -
Я живу без опаски.

* * *
Осенний всхлип
Дождя и скрип
Ветряка,
Звень струны
Тишины
И тоска.

И слышу я
Боль бытия
И бой часов,
И все сильней
В душе моей
Небесный зов.

Жизневорот
Клокочет, рвет,
Что с гор поток,
Но я не тщусь
Покинуть Русь
Еще не срок.
Ніна Цуканова-Гринько ”Дорогою до себе”









Ніна Цуканова-Гринько ”Ясмін”









Ніна Цуканова-Гринько ”Рідний дім”









Ніна Цуканова-Гринько ”Живії квіти”









photo










photo










photo










photo










photo










photo










photo















photo










Владимир Сорокин ”Слышу  - боль бытия”









Владимир Сорокин ”Осенний сад”










Владимир Сорокин ”Хлеб и крест”









photo










photo










photo










photo










photo










 

Украинская Православная Церковь      †      Сайт в процессе наполнения      †       E-mail: bratstvo-kiev@narod.ru